Путеводитель по Чернигово-Сиверщине

Пропонуємо на Ваш розсуд перелік ідей для втілення в скульптурах та інсталяціях в майбутньому в рамках проект «Легенди, міфи та історія Чернігова в скульптурах». Це поточна версія, яка може доповнюватись, корегуватись та змінюватись. Будемо вдячні за вашу участь!

Князь Чорний та княжна Чорна
Місце встановлення: на перехресті проспекту Миру та вул.Преображенської або перед курганом Чорна могила
Найбільш романтична версія про походження назви міста пов’язана з легендою про князя Чорного, що правив тут у Х столітті, та його дочку на ім’я Чорна (або Цорна). За переказом,
князівна відзначалася незвичайною красою, любила їздити верхи, полювання, була прекрасною лучницею. Чутка про красу дівчини дійшла до хазарського кагана, якому князь Чорний платив данину. Каган послав у Чернігів сватів з багатими подарунками. Але ті дістали відмову гордої князівни. Каган здійснив спробу захопити Чернігів штурмом і заволодіти дівчиною силою, але містяни мужньо відбивали атаку за атакою, і хазарам нічого не залишалося, як спробувати взяти місто облогою. Оскільки князь Чорний не міг розраховувати на сторонню допомогу, він вирішив прорвати облогу, поки людських сил, продовольства і води в місті було ще достатньо. Як тільки князь зі своєю дружиною і народним ополченням вийшов за міські стіни, зграя зрадників увірвалася в кімнату дівчини, на найвищому поверсі терема, що, як свідчить легенда, був такий же високий, як старі дуби, що росли довкола нього. Князівні вдалося вразити кількох нападників з луку, а коли скінчилися стріли, дівчина викинулася з вікна.

Князь Мстислав Хоробрий (Тмутараканський)
Місце встановлення: біля Спасо-Преображенського собора
Перший відомий чернігівський князь (1024-1036). Під час його правління в Чернігові розпочався бурхливий розвиток усіх сфер духовного та економічного життя: розвивалося мистецтво й ремесла, велися літописи, чернігівські купці подорожували всією Європою, виник власний чернігівський архітектурний стиль. Після себе Мстислав залишив величний Спасо-Преображенський собор, закладений ним приблизно у 1030 році як головна споруда князівства. У період свого розквіту Чернігів був одним з найбільших міст Європи, його загальна площа складала від 1,6 до 2,5 квадратних кілометра, а населення досягало 20 тисяч.

Князь Святослав Ярославич
Місце встановлення: на території Дитинця біля альтанки
Князь чернігівський (1054-1073), родоначальник династії чернігівських князів. З ним пов’язана “золота доба” Чернігова. Він активно розбудовує місто, завершує споруження Спаського собору. За його правління чернігівський єпископ отримує статус митрополита. На місці явлення ікони Божої Матері, він закладає Єлецький монастир та печерний монастир. Зібрав у Чернігові першу відому на Русі бібліотеку. На його замовлення складаються найдавніші пам’ятки давньоруської писемності “Ізборники”. Він здобув першу перемогу русичів над половцями. Пізніше князь Київський. Похований в Спасо-Преображенському соборі Чернігова.

Князь Володимир Мономах
Місце встановлення: на території Дитинця
Отримав Чернігів у своє володіння в 1078 році і правив до 1094 року. Володимир «…був красивий лицем, очі у нього були великі, волосся рудувате й курчаве, чоло високе, борода широка. Зростом він не був особливо високий, але міцний тілом і дуже сильний». Про час князювання в Чернігові в своєму “Повчанні…” Володимир згадував: «От коли я жив у Чернігові, я своїми руками стриножив у лісових пущах десятки три диких коней, та ще й доводилося їздити по степу, то також власноручно ловив їх. Два рази тури піднімали мене разом з конем на роги, олень бив мене рогами, лось ногами топтав, а другий колов, дикий вепр зірвав у мене із стегна меч, ведмідь укусив коліно, а рись один раз, скочивши мені на стегна, звалила разом із конем…». Ніби на підтвердження правдивості цих спогадів, у 1821 році в лісах під Черніговом було знайдено важкий змійовик, загублений князем під час однієї з мисливських пригод або шаленої скачки до Києва («А з Чернігова я сотні разів скакав до батька у Київ за один день до вечірні»).

Князь Олег Святославич (Гориславич)
Місце встановлення: на території Дитинця
Майже все життя відстоював законне спадкове право нащадків Святослава Ярославича володіти Черніговом у боротьбі проти Всеволода Ярославича та його сина Володимира Мономаха, які 20 років незаконно займали Чернігів. Засновник чернігівської династії Ольговичів. Започаткував практику чернігівських князів підтримувати з половцями союзні стосунки. Був одружений на половчанці, виховував в своїй сім’ї сина половецького князя Ітларя, одружив одного з своїх синів на дочці половецького хана Аепи. Був князем Чернігівським 1094-1096рр. Пізніше князь Новгород-Сіверський 1097-1115рр. Похований в Спасо-Преображенському соборі Чернігова.

Князь Ігор Святославич
Місце встановлення: біля П’ятницької церкви
П’ятницьку церкву часто називають ровесницею найвидатнішої пам’ятки давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім», і ці пам’ятки – архітектурну і літературну – згадують разом, як найвизначніші шедеври того часу. Існує припущення, що П’ятницька церква була збудована в кінці ХІІ-поч.ХІІІ ст. волею і коштом князя Ігоря на пам’ять його щасливої втечі з половецького полону. Саме в ті часи Ігор княжив у Чернігові (1198-1202рр.). Можливо, це була свого роду подяка князя місцевому купецтву, яке допомогло йому матеріально. Адже Свята Параскева П’ятниця є покровителькою торгівлі, а церква стоїть на території колишнього торжка.

Князь Михаїл та боярин його Федір
Місце встановлення: біля церкви Михаїла та Федора
У 1223 році на чолі чернігівськлї династії Ольговичів стає князь Михайло Всеволодович, який розпочав боротьбу відразу чи не з усіма наймогутнішим князівським родами Русі. Своєї мети він досяг в 1235 році, об’єднавши в своїх руках Чернігово-Сіверщину, Київ і Галич. Таким чином князь Михайло встановив гегемонію Ольговичів у Південній Русі. Але це сталось вже напередодні наступу монголо-татарів. Вже в 1246 році князь Михайло був змушений їхати за ярликом до Орди. Коли делегація прибула до ставки хана, Батий зажадав від Михайла «поклонитися на полудень Чингіс-хану» і пройти через священний вогонь (між двох багать). Однак князь разом зі своїм відданим боярином і духівником Федором рішуче відмовилися виконати татарські обряди, за що були закатовані. Князь Михайло набув ореолу святості, ставши першим князем-мучеником в класичному розумінні цього терміну – людина, яка прийняла смерть від рук іновірців за відданість християнській вірі.

Василь Дунін-Борковський
Місце встановлення: сквер біля Червоного мосту
Козацький політичний діяч, чернігівський полковник (1672–1685), Генеральний Обозний в уряді Гетьманщини (1685—1702) Василь Касперович Дунін-Борковський (1640?-1702) був відомим меценатом. У 1675 р. його коштом відреставрувалиі Чернігівський Спасо-Преображенський собор, Єлецький монастир, оздоблено Воскресенський, Благовіщенський храми. П’ятницький монастир у Чернігові, пошкоджений під час повстання 1668 р., відновлений теж на його кошти та.ін. А ще він відомий як чернігівський упир, який після смерті щоночі піднімався з домовини, іхав на кареті до своєї садиби на Бобровиці аж поки архієпископ Іоанн Максимович не перестрів карету на Червоному мосту і перехрестив шлях кареті. Дунін-Борковський разом із почтом зник у водах Стрижня.

Яків Кіндратович Лизогуб
Місце встановлення: сквер біля Катерининської церкви
Представник давнього козацького роду Лизогубів, члени якого відігравали значну роль в історії та культурі України з ІІ пол.XVII до поч. ХХст. Яків Лизогуб отримав у 1687р. пернач полковника чернігівського. В історію увійшов як талановитий полководець. Особливо відзначився, як наказний гетьман, в 1696 році при штурмі турецької фортеці Азов. Похований у Єлецькому монастирі в 1698р. На його честь складена епітафія “Благоразумний сего града оградитель, Азова и многих мест крепкий победитель”. Саме він побудував на території Валу будівлю, відому як будинок Лизогуба, а його онук в честь героїзму чернігівського козацького полку та діда будує Катерининську церкву-меморіал.

Павло Полуботок
Місце встановлення: вул.Гетьмана Полуботка, 8
Чернігівський полковник і наказний гетьман Павло Полуботок (1660-1724) вів вперту і ризиковану протидію імперській політиці Петра І, який прагнув ліквідувати автономний устрій Гетьманщини. У 1723 році Полуботок і два його помічники (Савич та Черниш) були викликані до Петербурга, де передали Петру I челобитну про скасування нових порядків, чим розгнівили царя.
Петро I звелів посадити Полуботка з товаришами в Петропавлівську фортецю. Майно Полуботка було конфісковано … Одночасно Таємна канцелярія почала розшуки скарбниці Війська Запорозького, якою відав наказний гетьман, та яку при конфіскації не виявили. За легендою, перед арештом Полуботок таємно віддав Банку Англії на зберігання 200 тисяч золотих монет під 7,5%. Сума грошей, банк і відсотки варіюються в різних варіантах: деякі джерела вказують на дві бочки з золотом, 2,5% і банк Британської Ост-Індської компанії.
У своєму заповіті Полуботок нібито ставив умову, що гроші можна буде отримати в банку тільки тоді, коли Україна стане вільною і незалежною країною. І зробити це можна буде тільки в присутності представника, уповноваженого Українською незалежною державою і обов’язково одного з його нащадків по чоловічій лінії. 80% вкладу заповідав Україні, 20% — нащадку по чоловічій лінії.
Перед смертю Павло Полуботок ніби-то сказав Петру І «Я вражды к тебе никогда не имел и не имею, и с тем умираю, как христианин. Верю несомненно, что за невинное страдание моё и моих ближних, будем судиться от общего и нелицемерного Судии нашего, Всемогущего Бога, и скоро пред Ним оба предстанем, и Пётр с Павлом там рассудятся». Помер він в Петропавлівській фортеці 18 грудня 1724 р. Господь дав пережити Петру Першому Павла Леонтійовича Полуботка лише на сорок днів і закликав до його себе вранці 28 січня 1725 року.

Святогор
Місце встановлення: Болдина гора
Святогор є найдавнішим руським богатирем, ще з дохристиянських часів, божественним та могутнім. В епосі він зображується величезним воїном, «вище лісу та нижче хмари». Він живе на Святих горах, а коли їде Мати — Сира Земля трясеться, ліси колишуться і річки виливаються з берегів. В одній билині Святогор фігурує як «славний богатир» чернігівського князя Олега Святославича.

Змій Горинич
Місце встановлення: пр.Миру, 43 (колишня пожежна частина)
Популярний герой народних казок та билин. Історично територією, де мешкав Змій Горинич була Русь. Горинич пов’язаний з усіма стихіями: вогонь (дихає), повітря (літає), вода (плаває) та земля (живе в печері). Він охороняє Калинов мост перекинутий над річкою Смородіної, що розділяє світ живих і світ мертвих. Напрошуються прямі паралелі між Змієм Гориничем та язичницьким Семарглом. Був переможений Добринею Микитичем, родом з Любеча.

Соловей Розбійник
Місце встановлення: сквер на розі вул.Кирпоноса та пр.Миру
Епічне чудовисько, що блокувало пряму дорогу з Чернігова до Києва, поки йог не переміг Ілля Муромець. Сидів він на трьох дубах, на дев’яти суках біля річки Смородинової. Як засвище він по-солов’їному, заричить по-звіриному, зашипить по-зміїному — все лісу до землі хиляться, квіти обсипаються, трави сохнуть, а люди так коні мертвими падають. Дослідник В. Ф. Міллер ассоціює Солов’я-розбійника з іранської птахом Сімург. Можливо тому Соловей-розбійник зображується з тюркською зовнішністю.

Розбійник Малєй
Місце встановлення: на перехресті біля колодязя по вул.Іллінській
За переказами, в давні часи в південній частині чернігова на старій дорозі, що поєднувала Чернігів з Києвом грабував подорожніх купців розбійник Малей. Награбоване він ховав в печері на одному з схилів Болдиних гір, в урочищі, яке зараз зветься Малєєв рів. Ніхно не міз його знайти та схопити і лише Антоній Печерський зумів знайти його та зробити своїм послідовником.

Василіса Микулішна
Місце встановлення: на Болдиній горі
Жінка-богатир, старша дочка билинного богатиря Микули Селяниновича, дружина Ставра Годиновича, в найбільш відомій вкрсії — чернігівський боярин. На бенкеті у князя Володимира він вихваляється своєю молодою дружиною. За образливий тон цієї похвальби Ставр був посаджений князем у льох. Дізнавшись про це, Василиса Мікулішна, перевдягається в чоловічий одяг, їде до Володимира, де видає себе за грізного татарського посла, що вимагає сплатити данину та сватає племінницю князя, яка здогадується, що посол-це жінка. Василіса впоралась з усіма випробуваннями та звільняє Ставра. Князь Володимир визнає, що Ставр недаремно вихвалявся кмітливістю молодої дружини, а подружжя повертається в Чернігів.

Привид Мотрі Кочубей
Місце встановлення: біля будинку Лизогуба на території Валу
Будинок чернігівського полковника Лизогуба — це унікальний зразок цивільної архітектури часів козацького, або мазепинського бароко. А за плануванням – класична українська хата на дві половини з великими підвалами. Згодом використовувалась, як полкова канцелярія.
Тут бував Іван Мазепа. З того часу за нею закріпилася назва “Будинок Мазепи”. А далі народилася легенда, що саме в ньому сивочолий український гетьман ховав свою юну коханку і хрещену доньку Мотрю Кочубей, яку прокляла мати за розпутний зв’язок з убивцею свого батька. А ще кажуть, що дівчина-привид охороняє скарби Мазепи, бо тільки їй Мазепа розповів, де саме в підвалах кам’яниці він сховав скрині з коштовностями.
Рівно опівночі вона виходить з будинку і бродить по окрузі, вдивляючись у далечінь неначе шукає когоcь. В ніч на Пречисту Мотря з’являється в білому весільному одязі і просить у запізнілих перехожих перехрестити та відпустити її гріх. В замін вона обіцяє розповісти де сховане золото її коханого Івана.
Дехто запевняє, що бачили привид дівчини з чорними очима і косами, який блукав між дерев старого Валу в ніч на Івана Купала, та налякані тікали не в змозі зняти прокляття.

Привид Антонієвих печер
Місце встановлення: зверху біля східців, що ведуть до печер
В Антонієвих печерах час од часу трапляються загадкові явища. Люди іноді бачать білі газоподібні зображення, що під дією якоїсь сили набувають різної форми. Найчастіше це правильні геометричні фігури, а іноді контури бородатого обличчя або людської постаті в рясі. Ці явища трапляються біля ліхтаря, поруч з яким на глиняній стіні нашкрябано напис “Спаси раба своего Тарасия”, що датується XVI ст. «Чудеса» в печерах відзначали як співробітники заповідника, так і відвідувачі печер. А влітку 1995 року «ченця» в печерах бачила ціла група людей.

13-та гармата
Місце встановлення: на парапеті під великою гарматою
Однією з визитівок Чернігова є 12 чавунних гармат, поставлених на лафети в 1911 році на місці колишніх фортечних укріплень над схилом гори. Легенда оповідає, що ці гармати подарував місту Петро Ⅰ в знак визнання мужності чернігівських козаків під час війни зі шведами.
У 60-70-ті роки ХХ ст., коли в місті будувались нові промислові підприємства і сюди з’їжджалося багато молоді з інших міст тодішнього Радянського Союзу, серед молоді, яка погано знала місто, був поширений жарт: настійливим, але небажаним кавалерам дівчата призначали побачення біля тринадцятої гармати.
Маленька гармата, яку б треба було б знайти, додала б родзинку цій розповіді.

Сюжет окуття рогу для пиття з кургану Чорна могила
Місце встановлення: біля кургану
Під час розкопок кургану було знайдено дуже багато цікавих артефактів, але найбільший інтерес викликають два турячі роги – посудини для пиття, що мали ритуальне значення. Навколо устя вони окуті сріблом з викарбуваними зображеннями. Один ритон орнаментований рослинним візерунком, переплетеним у гірлянди. Інший прикрашений цікавою композицією із зображенням людей, птахів та чудовиськ. Ця композиція — одна з найбільших загадок східноєвропейського образотворчого мистецтва дохристиянського періоду. Дослідники одностайні в тому, що зображений послідовний (що розвивається) сюжет, але досі немає переконливого його трактування. Версія академіка Бориса Рибакова, що сюжет пов’язаний з билиною про богатиря Івана Годиновича. Інша версія — що сюжет взятий із скандинавської міфології.

Чернігівський літопис
Місце встановлення: територія Валу або біля Антонієвих печер
Літописи Русі — головне письмове джерело з давньої історії. Вони складались в великих містах таких як Київ, Новгород, Суздаль… Але відомі нам літописи є досить тенденційні та необʼєктивні, бо розповідали події у вигідному для місцевої князівської династії світлі і непоблажливо до інших династій, в тому числі і чернігівської. Існував і давній Чернігівський літопис періоду Русі. Про це свідчать посилання на його текст у фрагментах Іпатіївського літопису. Але оригінал зник за невідомих обставин, втрачено цінне джерело з історії чернігівськох землі.

Чернігівські скарби та гривні
Місце встановлення: біля Нацбанку або сквер Б.Хмельницького
Чернігів відомий численними скарбами які були тут знайдені, та такими, що згадуються лише в легендах. Найбільше ж їх було знайдено на території Дитинця та Третяка. Були знахідки і в Передгородді. Найчастіше знаходили жіночі прикраси, церковні речі. Були й знахідки грошей, в тому числі і давньоруського періоду де зустрічалися срібні гривні чернігівського типу, який існував на руських землях в XI-XIII ст. На відміну від Київської гривні ХІ-ХІІ ст., яка виглядала яке злиток срібла шестикутної форми вагою близько 160 г, у XIII ст. вагою 196 г., Чернігівська гривня мала ромбоподібну фірму і постійну вагу у 196 г.

“Потьомкінський” дзвін
Місце встановлення: вул.Преображенська, 1
Найбільший з дзвонів на дзвінниці Борисоглібського собору (будівля Чернігівського колегіуму) був відлитий в 1772р. і важив 600 пудів. З одного боку було барельєфне зображення князя Володимира , праворуч від нього — зображення князя Гліба, а ліворуч — Бориса; з другого боку — барельєфне зображення Богоматері. Існує переказ, що під час перебування в місті князя Г.Потьомкіна, той наказав бити у соборний дзвін, бо звук йому дуже сподобався. Від’їжджаючи князь наказав зняти дзвона та відправити в його палац в Катеринославі. Мешканці марно благали не робити цього. Але незабаром Потьомкін помирає, і дзвін, що ще не встигли довезти до Катеринослава повертають в Чернігів, після чого він отримав назву “Потьомкінський”. Був переплавлений в 1930 р.

Іван Григорович Рашевський
Місце встановлення: перед Чернігівським обласним художнім музеєм ім. Григорія Галагана
Іван Григорович Рашевський (1849-1921) – талановитий чернігівський художник, скульптор та колекціонер У його зібранні знаходились полотна І. Рєпіна, В.Сурікова, М. Жука, а також посуд та вишивка. З 1912 року зберігач, а згодом директор Чернігівського музею українських старожитностей В. В. Тарновського. Він був улюбленцем публіки, балагуром та галантним кавалером. А Софія Русова дала йому таку характеристику:»Він умів виривати у губернатора дозволи на концерти, українські вистави, на громадські вистави і ще він заступався завше за всіх переслідуваних адміністрацією.»
На Чернігівщині його твори зберігаються в приватних колекціях та в трьох музеях – Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана, Чернігівському обласному історичному музеї імені В.В. Тарновського та у Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.Коцюбинського.

Маркельс
Місце встановлення: вул. Шевченка, 4
Кальман Маркельс був бідним євреєм, заробляючи на хліб перепродажем старих речей. Але йому посміхнулася фортуна. Він виграв по білету державного займу величезну в ті часи суму 200 тис. карбованців. Отримані гроші К.Маркельс використав на благодійні цілі, надавши допомогу для єврейської богадільні, та на здобуття фармацевтичної освіти сину Ісааку й відкриття аптеки. У цій аптеці працював Ісаак Маркельс, отримавши звання провізора в 1872 р. Ісаак успішно вів аптечну справу, а також активно займався благодійною та громадською діяльністю.